Репаративна регенерація міжхребцевих дисків

«Будь-якій тканині організму без винятку властива здатність до репаративної регенерації в тій чи іншій формі. І якщо розглядати процес у його недалеко зайшлих стадіях, то при оптимізації умов, на певному для кожної тканини рівні можлива й повна репаративна регенерація — реституція».
професор, доктор біологічних наук Л. Д. Ліознер

У публікації на сайті «АЛЛАТРА НАУКА» під назвою «Здатність до регенерації – ключ до розгадки походження тіла людини. Планета Фаетон» мене дуже вразила інформація про практичні наукові результати в галузі вертебрології, зокрема про можливість регенерації пошкоджених міжхребцевих дисків аж до повного відновлення (повної реституції) завдяки розвитку методу вертеброревітології. Ця інформація стала для мене відправною точкою до дослідження цього питання.

У перекладі українською мовою вертеброревітологія означає «наука, що дає друге життя (повертає здоровʼя) хребту». Вертеброревітологія включає в себе кілька запатентованих методів, спрямованих на лікування дегенеративно-дистрофічних захворювань хребта, а також післяопераційних рецидивів екструзії пульпозного ядра (грижі диска). На сьогодні вертеброревітологія є першим і єдиним реальним кроком у вертебрології (науці про хребет), спрямованим на етіотропне лікування остеохондрозу та його ускладнень, про що свідчать насамперед обʼєктивні (як ближні, так і віддалені) результати лікування, підтверджені знімками МРТ.

У книзі «Остеохондроз для професійного пацієнта» академік, професор Ігор Михайлович Данилов, автор методу вертеброревітології, описав умови, що сприяють активізації репаративної відповіді, спрямованої на повну реституцію тканини дегенеруючого міжхребцевого диска, тобто на повне відновлення.

Що таке регенерація тканин? Слово «регенерація» виникло від пізньолатинського слова regeneratio, що означає «відродження, відновлення». А це слово, у свою чергу, походить від латинського префікса re — «знову, вдруге» і generatio — «народження». Наприклад, у рослин ви, очевидно, не раз спостерігали цей процес, починаючи від глобального оновлення листя на деревах навесні й до окремих садівничих операцій із вирощування нової рослини з відрізків кореня старої рослини або з листкових живців тощо. Регенерація деяких рослин можлива навіть з ізольованих клітин, з окремих ізольованих протопластів (від грец. protos ― перший і грец.plastos ― виліплений, утворений; вміст клітини з усіма її включеннями), з невеликих ділянок їхньої багатоядерної протоплазми (протоплазма ― вміст живої клітини: її цитоплазма й ядро). У світі тварин процес регенерації найчастіше можна спостерігати у безхребетних. Наприклад, у дощового червʼяка, коли з його двох половинок утворюється два цілих червʼяки, або в морської зірки, коли на місці її відірваного променя виростає новий, або в раків і крабів, у яких ростуть нові клешні на місці втрачених тощо…

Людині також властива регенерація, тільки її принцип дещо відрізняється від тварин. Цей процес ми можемо спостерігати, наприклад, коли ростуть волосся, при загоєнні порізів, незначних опіків, ран, тобто коли йде процес утворення нових структур замість загиблих унаслідок пошкодження. Медики давно помітили, що печінка має здатність до часткової регенерації. Однак чому не регенерують цілі органи, наприклад кінцівки, досі залишається питанням. Природа, очевидно, поетапно розкриває свої секрети. Спочатку довгий час вважалося, що цією дивовижною властивістю відновлення володіють лише два види клітин в організмі людини — це клітини крові та печінки. Багато хто з вас, напевно, чув про так звані стовбурові клітини (або камбіальні клітини (лат. cambium — обмін, зміна)). Це клітини, які входять до складу тканин тварин і людини, що оновлюються. У хребетних вони виявлені, наприклад, в епітеліальній, кровотворній, кістковій тканинах. За відповідних умов вони забезпечують для організму оновлення, а також поповнення новими клітинами при загибелі старих. Зараз фахівці, вивчаючи ДНК, намагаються зʼясувати, яким чином можна змусити людський організм «запустити» програми з репарації органів.

У медицині розрізняють фізіологічну, репаративну (відновну) і патологічну регенерацію. Під фізіологічною регенерацією розуміється безперервне оновлення структур (наприклад, процес клітинного, внутрішньоклітинного оновлення, зовнішнього шару шкіри тощо). Особливо хочу звернути вашу увагу на репаративну регенерацію. За рахунок репаративної (відновної) регенерації відбувається відновлення тканин при травмах, процесах дегенерації та інших патологічних станах, що супроводжуються масовою загибеллю клітин. В основі репаративної регенерації лежать ті самі механізми, що й при фізіологічній. Різниця лише в інтенсивності їхніх проявів. Тобто, іншими словами, репаративна регенерація — це природна реакція організму на пошкодження, яка характеризується посиленням фізіологічних механізмів відтворення специфічних тканинних елементів того чи іншого органа.

Розрізняють повну і неповну регенерацію. Повна регенерація (реституція) — це коли в процесі репаративної регенерації втрачена частина заміщується рівноцінною, спеціалізованою тканиною. Неповна регенерація (субституція) — це коли на місці дефекту розростається неспеціалізована сполучна тканина, яка надалі піддається рубцюванню (загоєння шляхом рубцювання).

Учені зʼясували, що ефективність процесу регенерації визначається умовами, в яких він протікає. Послабити, посилити або якісно змінити процес регенерації можуть різноманітні чинники: особливості обміну речовин, вік, харчування (трофіка), стан нервової та ендокринної систем, інтенсивність кровообігу в ушкодженій тканині, супутні захворювання, загальний стан організму і так далі.

Людський організм унікальний і за своєю організацією, і за складністю процесів, що відбуваються в ньому. Протягом усього його життя в ньому постійно відбуваються процеси відновлення й оновлення. Фізіологічна та репаративна регенерації відіграють важливу роль, є, по суті, структурною основою всього розмаїття проявів життєдіяльності організму як у нормі, так і в патології. Вважати, що в людини недосконалі механізми регенерації, було б найгрубішою помилкою. Просто на сьогодні вони недостатньо вивчені. Протягом кожного дня в клітинах організму людини відбувається безліч пошкоджень ДНК. Якби вони вчасно не усувалися завдяки репарації, наслідки були б вельми сумними...

На той момент, коли я розпочав науково-дослідну роботу, присвячену детальному (експериментальному, клінічному) вивченню кожної стадії розвитку дегенеративно-дистрофічного процесу в міжхребцевих дисках і, відповідно, виробленню принципів та методів цілеспрямованого лікувального впливу на міжхребцевий диск, уже було відомо чимало відомостей про патологічні процеси, що відбуваються в диску. Наприклад, за результатами попередніх морфологічних, біохімічних (гістохімічних) досліджень було встановлено, що рівень фізіологічної регенерації в тканині міжхребцевих дисків надто малий через малоклітинність самих хондроцитів і хондробластів.

Нагадаю, що хондроцити — це зрілі клітини фіброзного кільця та пульпозного ядра міжхребцевого диска, що утворюються з хондробластів, а хондробласти — це молоді клітини хрящової тканини, що утворюються при оновленні цієї тканини, які активно формують міжклітинну речовину (про них уже згадувалося в розділах «Міжхребцевий диск», «Початок розвитку остеохондрозу»). Хондроцити здатні до тривалого існування, а також функціонування лише в оптимальних умовах оточення міжклітинним матриксом, що мало змінюється. Так ось, кількість клітинних елементів фіброзного кільця в зовнішніх його відділах становить до 500 клітин на 1 мм2 зрізу тканини. Однак їх кількість різко падає до зони переходу в пульпозне ядро — до 40 клітин на 1 мм2 площини зрізу. Іншими словами, пульпозне ядро, на клітини якого покладається основна відповідальність за регенерацію міжхребцевого диска, є однією з найменш клітинних тканин організму. До того ж невелика кількість хондроцитів в одиниці обʼєму тканини не може протидіяти підвищеному зносу основної речовини, отже, при надмірному постійному навантаженні це може спровокувати розвиток патології. Виникає питання: як створити умови для активної регенерації компонентів основної речовини дегенеруючого міжхребцевого диска, щоб повноцінно відновити диск та його функції? Експериментальне використання різних препаратів, що стимулюють регенерацію клітин міжхребцевого диска (у тому числі й їх внутрішньодискове введення, аж до очищених стовбурових клітин), позитивних результатів не принесло й поставленого завдання не розвʼязало.

Більше того, не остання роль у процесі відновлення диска належить міжклітинному матриксу. Як ви памʼятаєте, ця міжклітинна речовина виконує найрізноманітніші, життєво важливі для клітин функції, є основою сполучної тканини. Біохіміками було встановлено, що поступова зміна складу міжклітинного матриксу докорінно змінює функціональні властивості міжхребцевого диска та його біомеханічну міцність. Це додало песимізму в гіпотезу про цілковиту незворотність патологічних змін міжхребцевого диска як факту, який нібито говорив про те, що будь-які спроби зупинити дегенерацію міжхребцевого диска, а тим більше досягти в ньому повної репаративної регенерації (та ще якщо цей процес ускладнений грижею міжхребцевого диска), приречені на цілковитий провал. Таким чином, виникло ще одне, здавалося б, нерозвʼязне завдання.

Інший важливий момент — це живлення диска. Як відомо, міжхребцевий диск — це найбільш аваскулярна (без кровоносних судин) тканина в організмі людини, що постійно перебуває в зоні компресійного навантаження в десятки, а подекуди й у сотні кілограмів.

Було встановлено, що єдиним активним стимулятором надходження поживних речовин у міжхребцевий диск є дозоване навантаження (ходьба пішки). Звертаю вашу увагу: не вплив статичних поз чи великих напружень, а саме дозоване навантаження завдяки природному, вихідному способу локомоції для людини — ходьбі!Активна дифузія, надходження метаболітів у міжхребцевий диск (живлення диска) починається через 15—20 хвилин після початку безперервної, спокійної ходьби прогулянковим кроком, яка має тривати 1,5—2 години (для достатнього добового живлення дисків).

Таку ходьбу нічим замінити не можна! Ходьба за допомогою тренажерів («бігової доріжки» тощо) для цих цілей неефективна, оскільки немає переміщення в просторі на відстань, дещо по-іншому працюють мʼязи, розподіляються навантаження тощо. Загалом, природу не обманеш!

І нарешті, найважливішим чинником і, здавалося б, нерозвʼязним завданням на шляху вирішення проблеми відновлення диска була основна проблема вертебрології, про яку неодноразово вже згадувалося в цій книзі. Згідно з клінічними спостереженнями було помічено, що одного разу виникнувши, дегенеративно-дистрофічний процес в одному із сегментів хребта неминуче втягує в патологічний процес не лише хребет, а й увесь опорно-руховий апарат людини, змінюючи його біомеханіку, отже, породжуючи нові осередки патології. Виходить своєрідне «хибне коло», яке своїми витками на перший погляд просто перекреслює можливість процесу регенерації міжхребцевого диска.

Виходячи з усього вищеперерахованого, при розробці методу вертеброревітології необхідно було відшукати такий оптимальний варіант, який би вирішував і водночас поєднував усі поставлені завдання для оптимізації умов активізації репаративної відповіді, спрямованої на повну реституцію тканини дегенеруючого міжхребцевого диска. А саме:

1) зняття навантаження з дегенеруючого диска при збереженні повсякденної активності пацієнта;
2) відновлення диска та його повноцінного живлення;
3) одночасне відновлення біомеханіки хребта.

Розвʼязати поставлені завдання — це було все одно, що знайти методи розвʼязання багатовимірних екстремальних задач з урахуванням біохімічної індивідуальності людини. Останнє, у перекладі зі сленгу біохіміків, означає своєрідну неповторність складу, відсоткового співвідношення, активності різноманітних біологічно активних речовин і сполук в організмі людини (мається на увазі білків, гормонів, ферментів і таке інше). Іншими словами, про кожну людину можна сказати, що за своєю біохімічною природою вона настільки індивідуальна, що у світі немає абсолютного аналога її організму ні в минулому, ні в сьогоденні, ні в майбутньому. Це також свідчить про те, що схожа патологія в кожної людини протікає своєрідно і має свої індивідуальні відмінності, які необхідно враховувати при лікуванні.

Тож завдання стояли вельми непрості… До речі, про фізико-математичні розрахунки, які вдалося провести вашому покірному слузі в процесі дослідження питання про активізацію репаративної відповіді в дегенеруючих міжхребцевих дисках. Теоретичні розрахунки показали, що для самостійного відновлення (активної репаративної відповіді) дегенеруючого міжхребцевого диска необхідно знизити (в ідеалі на 37%) постійне навантаження з цього диска на тривалий час за збереження оптимальних умов (наприклад, того ж осмосу). Однак цей суто теоретичний розрахунок ідеального варіанта для активації природної репарації міжхребцевого диска на практиці був дещо неприйнятний, точніше практично неможливий в умовах гравітаційного поля нашої планети — Землі. Тому довелося створювати інший, образно кажучи, «штучний» спосіб відтворення оптимальних умов для репарації враженого дегенеративно-дистрофічним процесом міжхребцевого диска, який і став основою методу вертеброревітології. Практичні результати показали, що репарація дегенеруючого диска при лікуванні методом вертеброревітології відбувається від 9 до 18 місяців.

Тож на розробку методу вертеброревітології було витрачено не один рік. І тим не менш мені вдалося досягти розвʼязання поставлених завдань. Тепер, коли теорія повністю підтверджена практичними результатами лікування, я можу з упевненістю заявити, що змінюючи (відновлюючи) біомеханічні порушення та оптимізуючи (створюючи) необхідні умови, можна досягти репаративної регенерації дегенеруючого міжхребцевого диска! Як я вже згадував, вертеброревітологія на сьогодні включає в себе кілька запатентованих методів, спрямованих на лікування дегенеративно-дистрофічних захворювань хребта, а також післяопераційних рецидивів екструзії пульпозного ядра (грижі диска).

Приклад 1.

Ось, наприклад, один із таких унікальних випадків, повʼязаних з активізацією репаративної відповіді міжхребцевого диска після лікування методом вертеброревітології.

На МРТ №124 стан поперекового відділу хребта (до застосування методу вертеброревітології): у сегменті L4— L5спостерігається виражений дегенеративний процес у міжхребцевому диску з руйнуванням пульпозного ядра, зниженням його висоти; у сегменті L5—S1 спостерігається секвестрована грижа міжхребцевого диска з розривом задньої поздовжньої звʼязки, абсолютний стеноз спинномозкового каналу.

На МРТ №125 того ж пацієнта відзначається стан поперекового відділу хребта після двох курсів лікування методом вертеброревітології: у сегменті L5—S1 спостерігається відсутність грижі міжхребцевого диска, спондильоз, невелика ділянка гіпертрофії задньої поздовжньої звʼязки (у місці розриву). Але найпримітніше, те, що особливо цікавить вищезазначених професійних фахівців, — у міжхребцевих дисках відзначено активний процес репаративної регенерації. А в міжхребцевому диску в сегменті L4—L5 він практично досяг повної реституції!

Примітка: як правило, на якісних знімках МРТ дуже чітко проглядається стан диска завдяки кольоровій гамі. Темні ділянки міжхребцевого диска відповідають ділянкам розташування некротизованих тканин (мертвих клітин). Світлі ділянки міжхребцевого диска відповідають ділянкам розташування функціональних тканин (живих клітин).

Приклад 2.

На МРТ №128 спостерігається стан поперекового відділу хребта після операції: рецидив грижі міжхребцевого диска в сегменті L5-S1 з відривом секвестра та його міграції в краніально-дорсальному напрямку, розрив задньої поздовжньої звʼязки.

На МРТ №129 спостерігається стан поперекового відділу хребта після лікування методом вертеброревітології: відсутність грижі міжхребцевого диска в сегменті L5-S1. У міжхребцевих дисках у сегментах L4-L5, L5-S1спостерігається процес репаративної регенерації.

Приклад 3.

Наступний випадок можна назвати абсолютно безпрецедентним в історії науки вертебрології та новим етапом у розвитку вертеброревітології. За допомогою методу вертеброревітології вдалося практично повністю відновити (по суті заново виростити) відсутній міжхребцевий диск! І це без жодних хімічних препаратів, а виключно завдяки природному відновленню біомеханіки хребта — вибудовуванню певної біомеханічної конструкції. При побудові останньої було досягнуто оптимальних умов для активізації резервних можливостей організму, що, у свою чергу, сприяло запуску репаративної регенерації аж до реституції диска, який свого часу був практично повністю видалений. Це дивовижне явище, порівнянне хіба що з реанімацією.

На МРТ №136 спостерігається стан поперекового відділу хребта після перенесеної раніше операції з видалення грижі міжхребцевого диска в сегменті L5-S1 (практично повна відсутність міжхребцевого диска), а також грижа міжхребцевого диска в сегменті L4-L5, абсолютний стеноз спинномозкового каналу, згладженість фізіологічного лордозу.

На МРТ №137 спостерігається виражений спондилоартроз із зміщенням суглобових поверхонь відносно одна одної (порушення конгруентності) внаслідок зниження висоти міжхребцевих дисків у сегментах L4-L5 і L5-S1 та згладженості фізіологічного лордозу.

На МРТ №138 спостерігається стан поперекового відділу хребта після лікування методом вертеброревітології: відсутність грижі міжхребцевого диска в сегменті L4-L5, відсутність стенозу спинномозкового каналу, відновлення фізіологічного лордозу. І найголовніше —відновлено повністю втрачений міжхребцевий диск у сегменті L5-S1!

Цей випадок свідчить про те, як мало наука ще знає про унікальні можливості людського організму! Є багато талановитих учених, які відчувають справжню спрагу пошуку, бажання допомогти людям, здійснити прорив у тій чи іншій галузі знань. І подекуди їм бракує лише найменшого — змінити кут зору на, здавалося б, нерозвʼязну проблему, і вона буде розвʼязана. Наприклад, повертаючись до питань про репарацію міжхребцевого диска. Довгий час учені намагалися (та й зараз дехто з них продовжує експериментувати) здійснити її активізацію за допомогою введення в диск різних хімічних речовин і препаратів. Однак таке грубе втручання в недосліджену систему багатопланової тонкої взаємодії та функціонування живої тканини організму не давало й не дасть необхідного ефекту.

До створення методу вертеброревітології вважалося, що остеохондроз зворотного розвитку не має. Варто було лише дозволити собі змінити кут зору на цю проблему, підключити не лише логіку, а й образне мислення, як проблема була успішно розвʼязана. Іншими словами, вивчаючи процес, не варто керуватися виключно штампами та стереотипами чужого мислення, не потрібно ставити обмежувальні рамки на власну свідомість. Необхідно комплексно, всебічно й неупереджено підходити до проблеми. І, звісно ж, памʼятати, що в науці були, є й будуть безліч недосліджених граней, відкриття яких може послужити поштовхом до глобальної зміни світосприйняття і, відповідно, відкриттю несподіваних джерел нових можливостей.

За матеріалами книги «Остеохондроз для професійного пацієнта» професора, академіка Ігоря Михайловича Данилова ― автора методу вертеброревітології.

 

Джерело: https://allatra-science.org/publication/reparativnaja-regeneracija-mezhpozvonkovyh-diskov