Планківська фундаментальна довжина і розмір езоосмічної комірки в третьому вимірі

Для чого, наприклад, даються наука й технології? Для того, щоб людина володіла інформацією, щоб люди могли спілкуватися між собою, без труднощів передавати одне одному накопичений досвід, щоб людина постійно розвивалася і в неї було більше часу для всілякого різнобічного пізнання таємниць природи, що неминуче приведе до усвідомлення самого Бога і реального факту Його існування.

 – Рігден Джаппо (Сенсей. Споконвічний Шамбали)

 

У доповіді «СПОКОНВІЧНА ФІЗИКА АЛЛАТРА» міжнародної групи вчених Міжнародного громадського руху «АЛЛАТРА» було наведено унікальну інформацію щодо езоосмічної комірки (стор. 44) [1], яка є складовим елементом езоосмічної решітки. Наведено відомості щодо форми езоосмічної комірки, а саме:

«У тривимірному вимірі вона має вигляд куба, сторони якого являють собою езоосмічні мембрани» (рис. 1).

Рис. 1. Схема езоосмічної комірки, де
1 – це езоосмічна мембрана (сторона (грань) куба);
2 – реальна (стаціонарна) частинка По (стор. 44) [1].

А також надається інформація про відстань між езоосмічними мембранами (стор. 45) [1]:

«Між сусідніми езоосмічними мембранами, що перебувають на одній прямій, завжди дотримується абсолютна за величиною відстань» (рис. 2).

Рис. 2. Фрагмент езоосмічної решітки в тривимірному вимірі (стор. 34) [1]

Цікаво, а чому ж тоді дорівнює ця мінімальна та фундаментальна абсолютна відстань між протилежними езоосмічними мембранами?

Спершу проаналізуємо інформацію з книги «Езоосмос» [2], яка є ключем до детальнішого розуміння однойменного процесу – езоосмосу:

«На перший погляд, доводи німецького фізика Гейзенберга та австрійського фізика Шредінгера здаються людям переконливими, але якщо все це розглянути з іншої точки зору, то їхні висновки правильні лише почасти, а загалом так і взагалі обоє не мають рації. Річ у тім, що перший описав електрон, як частинку, а інший як хвилю. До речі, і принцип корпускулярно-хвильового дуалізму також неактуальний, оскільки не розкриває переходу частинки в хвилю і навпаки» [2].

«Насправді все дуже просто. Взагалі хочу сказати, що фізика майбутнього дуже проста й зрозуміла. Головне дожити до цього майбутнього. А що стосується електрона, то він стає хвилею лише у двох випадках. Перший — це коли втрачається зовнішній заряд, тобто коли електрон не взаємодіє з іншими матеріальними обʼєктами, скажімо, з тим самим атомом. Другий, у передкосмічному стані, тобто коли знижується його внутрішній потенціал» [2].

Особливу увагу слід звернути на другий випадок корпускулярно-хвильової трансформації – перехід електрона у хвилю, тобто коли знижується його внутрішній потенціал! Словосполучення «передкосмічному стані» вказує на той факт, що ця трансформація проявляється в момент проходження фантомних частинок По крізь езоосмічні комірки, причому фантомні частинки По набувають властивостей хвилі ще до моменту входження в езоосмічні мембрани (рис. 3).

Рис. 3. Схема проходження фантомної частинки По через езоосмічну комірку
та процесу вилучення частини внутрішнього потенціалу реальною частинкою По. (стор. 34) [1].

Це зумовлено тим, що стаціонарна реальна частинка По вилучає частину внутрішнього потенціалу з фантомної частинки По, тобто відбувається зниження внутрішнього потенціалу, яке аналогічне процесу зниження внутрішнього потенціалу електрона, представленого вище:

«Загалом фантомну частинку По (з якої складаються всі елементарні частинки) можна асоціативно порівняти зі зручним механізмом, який призначений переважно для зберігання та транспортування внутрішнього потенціалу (енергії та інформації). А реальну частинку По (яка являє собою один з основних елементів езоосмічної комірки), що має вищу концентрацію септонів, можна порівняти зі зручним механізмом, призначеним для часткового перерозподілу внутрішнього потенціалу фантомної частинки По» (стор. 51) [1];

«Кожна реальна частинка По в межах своєї езоосмічної комірки виконує «керівну» роль у «коригуванні» руху та часткового перерозподілу внутрішнього потенціалу фантомних частинок По, які проходять через цю комірку. Вона зчитує інформацію та вилучає, як правило, 10% внутрішнього потенціалу з фантомної частинки По, що проходить» (стор. 58) [1].

Коли ж відбувається ця «корпускулярно-хвильова» трансформація?

Доречно згадати ще деяку інформацію щодо властивостей часу:

«часу властива асиметричність … саме завдяки асиметричності часу відбувається прогрес, усе матеріальне відживає свій термін і йде на перетворення енергій у нові матеріальні форми. Енергія переходить з однієї форми в іншу завдяки езоосмосу» [2].

Рис. 4. Асиметричність процесу «корпускулярно-хвильової» трансформації.

Таким чином ми знову повертаємося до золотої пропорції, взаємозвʼязок із якою описувався в раніше опублікованих статтях. Виявляється, що фантомна частинка По після прояву (виходу з езоосмічної мембрани) долає певну відстань (за траєкторією певної просторової кривої), огинає реальну частинку По і не стикається з нею:

«Важливо зазначити, що ніколи, за жодних умов і обставин реальна частинка По не може зіткнутися з фантомною частинкою По» (стор. 59) [1].

А проєкція цього просторового криволінійного переміщення на площину куба (грань езоосмічної комірки), а потім на ребро куба дорівнюватиме 1 (одиниці). Таким чином ми переходимо до поняття найменшої відстані, протягом якої проявляється найменша одиниця матерії (фантомна частинка По).

Що ж до «розмірів» септона, то:

«Септон не можна віднести навіть до найменшої неподільної «частинки» По, оскільки він є тим, що утворює частинку По (і реальну, і фантомну), але не є такою за своєю складовою сутністю» (стор. 49) [1].

У чому ж полягає взаємозвʼязок езоосмічної «корпускулярно-хвильової» трансформації з Планківською довжиною? Для розуміння цього спершу ознайомимося з офіційними даними, сучасними дослідженнями та уявленнями щодо цієї фундаментальної найменшої величини (рис. 5). На думку сучасної науки, Планківська довжина – це фундаментальна одиниця довжини в планківській системі одиниць, що дорівнює в Міжнародній системі одиниць (СІ) приблизно 1,6·10−35 метрів.

«Це найменша одиниця простору, за довжин менших відомі закони фізики не працюють» [5]. «Фундаментальна довжина – гіпотетична стала розмірності довжини, що визначає гранично малий масштаб простору-часу, до якого застосовні встановлені фундаментальні фізичні закони» [6].

http://physics.nist.gov/cgi-bin/cuu/CCValue?plkl|ShowFirst=Browse [3]

http://physics.nist.gov/cuu/Constants/Table/allascii.txt [4]

Рис. 5. Офіційне значення Планківської довжини.

Також цікавою в цьому плані є запропонована в середині минулого століття гіпотеза про квантування простору-часу, суть якої полягає в тому, що існують комірки простору-часу з мінімально можливою довжиною, що дорівнює фундаментальній довжині.

Різниця між значенням числа Фі (1,618033878) і коефіцієнтом (1,616229) у формулі Планківської довжини дуже незначна (табл. 1).

Таблиця 1

Порівняння значення числа Ф і коефіцієнта Планківської довжини

І знову ми спостерігаємо черговий «збіг» значень на рівні 0,1% (табл. 1). А як бути зі значенням 10-35? Це передбачуване значення (10-35) лише вказує на взаємозвʼязок із загальноприйнятою одиницею вимірювання відстані – метром.

Дуже доречними будуть слова з книги «Сенсей. Споконвічний Шамбали», які допомагають зрозуміти суть подібних «збігів». Зрозуміти, чому при вивченні мікросвіту й макросвіту людина завжди приходитиме в результаті до того, що цей світ існує завдяки задуму Того, Хто створив усе [7]:

«Так ось, прямий шлях до Бога – це шлях через знання і Любов.

– А в чому воно виражається, це знання?

– Через різнобічне пізнання світу в різних його аспектах: від мікрожиття до макроіснування космічних систем; у пізнанні себе як біологічної, так і духовної структури і, відповідно, сутності речей, що тебе оточують. Звісно, пізнати все неможливо, але прагнути до цього треба. Людина постійно повинна рости у своїх пізнаннях, інтелектуально розвиватися. Бо найціннішим є шлях пізнання Бога через розум, коли істинне знання, долаючи тваринне начало, відкриває врата підсвідомості за допомогою ключа Любові. Це вічна, непорушна істина, яка завжди існувала за часів усіх високорозвинених людських цивілізацій, що коли-небудь існували на Землі [7].

 

ВИСНОВОК:

• Різниця між коефіцієнтом Планківської довжини (1,616229) і значенням числа Фі (1,618033) становить 0,1%.
• Розмір езоосмічної комірки (ширина, довжина й висота куба) у третьому вимірі дорівнює числу Фі (1,618033…). Див. рисунок 4.

Роман Поленко

Література:

[1] – Доповідь «СПОКОНВІЧНА ФІЗИКА АЛЛАТРА» міжнародної групи вчених Міжнародного громадського руху «АЛЛАТРА» за ред. Анастасії Нових, 2015 р., http://allatra-science.org/publication/iskonnaja-fizika-allatra;

[2] – Нових А., «Езоосмос», ISBN 978-966-2616-04-0, 2008, http://books.allatra.org/ru/kniga-ezoosmos;

[3] – National Institute of Standards and Technology, http://physics.nist.gov/cgi-bin/cuu/CCValue?plkl|ShowFirst=Browse;

[4] – National Institute of Standards and Technology, http://physics.nist.gov/cuu/Constants/Table/allascii.txt;

[5] – К. С. Грамматікаті, Перша секунда Всесвіту, http://nuclphys.sinp.msu.ru/students/bb.html;

[6] – Фундаментальна довжина, http://nuclphys.sinp.msu.ru/enc/e177.htm.

[7] – Нових А., «Сенсей. Споконвічний Шамбали», ISBN 978-966-96863-2-9, 2003, http://books.allatra.org/ru/kniga-sensei

Джерело: https://allatra-science.org/publication/plankovskaja-dlina-i-jezoosmicheskaja-jachejka