Особливості будови черепа людського тіла
Особливості будови черепа тіла людини давно привертають увагу дослідників. Адже його унікальна будова та форма продумані до найменших деталей. У книгах Анастасії Нових подано певні знання, що дають змогу вченим дійти дивовижних наукових відкриттів.
«…слід звернути увагу на будову (форму) самого людського черепа зсередини та тканин, що прилягають до нього. Особливу увагу заслуговують лобова, тімʼяна й потилична кістки з їхнім особливим рельєфом. Це своєрідний біологічний прототип увігнутих дзеркал, здатний фокусувати, поглинати та відбивати хвилі різних частот. Ця конструкція слугує добрим резонатором (від латинського слова «resono» — «звучу у відповідь», «відгукуюся»), тобто здатна накопичувати й фокусувати енергію коливань та підсилювати її» (с. 183, «АллатРа» [1]).
А, як відомо, увігнуті дзеркала мають властивості приймальної та передавальної антени. Очевидно, що череп виконує не лише захисні функції щодо мозку, а й бере участь в інших процесах інформаційного обміну (стор. 184) [1]:
«мозок, по великому рахунку, це унікальний біологічний пристрій, що виконує багато функцій, слугує як приймач і передавач інформації не лише із зовнішнього видимого, а й з невидимого світу, у тому числі й внутрішнього світу людини».
Про цю особливість унікальної будови черепа тіла людини люди знали з давніх часів, але все ж ще раз розглянемо це питання для загального розуміння суті процесів, що відбуваються в тілі людини. Для аналізу було взято малюнки та фотографії МРТ-знімків головного мозку, завдяки яким вдалося виконати первинний аналіз унікальності будови черепа тіла людини.
Необхідно одразу зазначити, що ці результати дослідження отримано шляхом аналізу двовимірних розрізів черепа тіла людини. Для отримання адекватніших результатів необхідно виконати аналіз 3D-моделей черепа людського тіла; проаналізувати будову черепа чоловічого та жіночого тіла; черепа тіла дорослої людини й дитини тощо. Подібні дослідження проводяться краніологічними (що вивчають нормальні варіації форми черепа в тіла людини й тварин) лабораторіями.
Внутрішню поверхню черепа людського тіла показано на малюнках синьою лінією. Саме до цієї лінії були побудовані нормалі, які утворюють характерні області перетинів.
Рис. 1. Перетини нормалей внутрішньої поверхні черепа.
Очевидно, що на більшості представлених малюнків (рис. 1-5, рис. 7-8) область перетину нормалей збігається з областю розташування шишкоподібної залози (епіфіза). Цей факт дає передумови для поглибленішого вивчення цього явища, зважаючи на особливості епіфіза та його важливість [2]:
«У людини взагалі ця шишкоподібна залоза, що знаходиться в задній частині третього шлуночка між буграми чотиригорбика, являє собою щось унікальне й особливе. Епіфіз людини порівняно з цим органом інших вищих хребетних було суттєво перетворено у звʼязку з подвійністю індивіда: матеріальної і духовної. Тому епіфіз є не лише господарем тіла людського, а й вратами в духовний, вищий світ, своєрідним порталом. Тож будь-яка зміна стану свідомості проходить саме під контролем епіфіза».
Рис. 2. Перетини нормалей внутрішньої поверхні черепа.
«Вага епіфіза постійно зростає до досягнення людиною десяти — чотирнадцяти років, тобто до періоду статевого дозрівання. Потім відбувається суттєвий сплеск життєвої енергії — прани. І починаючи з цього часу, якщо людина грузне в матеріальному, як свиня в калюжі, вага епіфіза практично не змінюється. А якщо працює над собою духовно — це вже інше питання...» [2].
«А про шишкоподібну залозу знали давно і саме як залозу, а не якесь інше утворення. Візьми хоча б Стародавню Індію. За дві тисячі років до нашої ери там був цілий розквіт вчення про епіфіз. Уже тоді знали, що ця залоза є в людині не лише органом ясновидіння, памʼяттю про колишні втілення душі, а й основним чакраном концентрації вищих енергій... Більше того, ці самі знання існували ще раніше, у Стародавньому Єгипті в перших фараонів, хоча в дещо іншій інтерпретації. Про шишкоподібну залозу знали й у Стародавньому Китаї, у тому ж Тибеті» [2].
Рис. 3. Перетини нормалей внутрішньої поверхні черепа.
«…рінгсе — не що інше, як мозковий пісок епіфіза. Цей пісок досі залишається загадкою із загадок для сучасних учених. А в давньому Тибеті про нього вже знали як про місце накопичення психічної енергії…» [2].
Рис. 4. Перетини нормалей внутрішньої поверхні черепа.
Рис. 5. Перетини нормалей внутрішньої поверхні черепа.
«… [Рене Декарт], …теж висловив думку про те, що душа має своє місцезнаходження в маленькій шишкоподібній залозі, розташованій у центрі мозку. Скажімо так, він був близький до істини і майже докопався до суті... Більше того, ще в ті часи Декарт указував на наявність функціонального звʼязку між шишкоподібною залозою і зоровою системою, що було доведено набагато пізніше» [2].
«Адже зараз уже ведеться інтенсивне вивчення епіфіза, хоча лише на стадії хімізму. Але вже визнається його провідна роль в організмі як найважливішої ланки нейрогуморальної системи та нейроендокринного органа. Ні в кого вже не викликає сумніву, що епіфіз — головний посередник між зовнішнім і внутрішнім середовищем організму, що забезпечує регуляцію життєдіяльності всіх органів і систем залежно від умов існування, тобто зміни дня й ночі, пір року, температури, вологості, активності електромагнітного поля Землі, рівня іонізуючої радіації тощо. Відомо, що саме шишкоподібна залоза справляє значний вплив на поведінку, зокрема на дослідницьку поведінку, здатність до навчання, памʼять, локомоторну та судомну активність, статеву й агресивну поведінку. Уже відкрили не лише взаємодію шишкоподібної залози з гіпоталамо-гіпофізарно-надниркового комплексом, а й наявність епіталамо-епіфізарної системи як паралельного дублюючого механізму в надзвичайних ситуаціях. Вивчають іннервацію епіфіза з верхніми шийними хребцями, тобто симпатичними нервами. Роблять спроби вивчити його звʼязок із парасимпатикою. Відзначається вплив шишкоподібної залози на імунітет, на нейроендокринні залози... Завдяки останнім досягненням науки людям стала доступна інформація про гістоструктуру, хімічний склад, про деякі епіфізарні гормони і гормоноїди. Ведеться вивчення частотних характеристик шишкоподібної залози...» [2].
Рис. 6. Перетини нормалей внутрішньої поверхні черепа.
«Хоча медицина майбутнього, якщо, звісно, таке майбутнє настане, розкриє таємницю епіфіза. Це в принципі не так уже й складно. Достатньо навчитися зчитувати інформацію з його голограм. Але якщо людська наука встигне дістатися до цього, то світ перевернеться» [2].
Рис. 7. Перетини нормалей внутрішньої поверхні черепа.
«Якщо зараз люди порпаються у вивченні матеріального світу та грубих енергій, механізмів його управління, то, розшифрувавши структури та інформацію голограм епіфіза, люди зможуть навчитися керувати й тонкими енергіями...» [2].
Рис. 8. Перетини нормалей внутрішньої поверхні черепа.
«…шишкоподібна залоза, вагою лише в один карат. Але вона відіграє величезну роль у життєдіяльності організму. Це одна з найзагадковіших частин головного мозку і людини загалом» [2].
«А хто ж господар організму? — поцікавився Макс у Сенсея, з побоюванням скосивши очі в бік Женьки.Епіфіз, — просто відповів Сенсей, ніби само собою зрозуміле. — Отже, зʼясували, що гіпоталамус — головний підкірковий центр вегетативного забезпечення і контролю. Він бере найактивнішу участь у регулюванні діяльності серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, температури тіла, біохімії організму, також регулює біоритми, відчуття голоду, апетиту, спраги, впливає на статеву поведінку тощо. Ну і, звісно, гіпоталамус координує найрізноманітніші форми нервової діяльності, починаючи від стану неспання, сну і закінчуючи формуванням позитивних і негативних емоцій, поведінкою організму під час реакції адаптації...» [2].
«Саме в гіпоталамусі знаходяться два найдавніші центри (агатодемон і какадемон). Якщо на черепну коробку дивитися зверху, то ці центри в сукупності з шишкоподібною залозою становлять своєрідний внутрішній трикутник, вершина якого — епіфіз» [2].
«Думки народжуються не саме в речовині мозку під назвою гіпоталамус. Вони народжуються в цих центрах (агатодемон і какадемон), про які я говорив. А ці центри — своєрідні чакрани тонкої матерії, з природи якої й складаються наші думки. І якщо тобі видалять цю ділянку мозку, то в тебе спостерігатимуться порушення певних психічних функцій мислення, сприйняття, памʼяті тощо, але мислити ти від цього не перестанеш»[2].
«Минуле для неї — це база інформації, теперішнє — це контроль і відстеження інформації, так би мовити, в режимі онлайн, тобто тут і зараз. Задня Сутність є своєрідним порталом. Це «Спостерігач», який безпосередньо повʼязаний із шишкоподібною залозою (епіфізом)» [1].
Досить цікавий збіг стосується черепного покажчика людини. Черепний покажчик — це відношення максимальної ширини мозкової коробки до її максимальної довжини (аналогом черепного покажчика на живій людині є головний покажчик). Середнє значення черепного покажчика недеформованого черепа наближається до показника ≈ 72 або ≈ 72%(наприклад, якщо ширина голови 16 см, а довжина 22 см, то черепний покажчик дорівнюватиме ≈ 73 %. Оскільки (16/22)×100 % = 72,7 %. З книги «АллатРа» [1] відомо, що глобальний Всесвіт містить 72 виміри. З огляду на закони фрактальності у Всесвіті, можна провести певні аналогії з унікальною будовою черепа тіла людини.
ВИСНОВОК:
- Унікальна будова черепа тіла людини робить його біологічним пристроєм (резонатором), здатним фокусувати, поглинати та відбивати хвилі різних частот.
- Нормалі, побудовані до внутрішньої поверхні черепа, перетинаються у певних областях мозку, однією з яких є зона епіфіза.
- Середнє значення черепного покажчика людського черепа приблизно дорівнює 72%.
Георгій Дівєєв
Ключові слова: череп тіла людини, резонанс, епіфіз, шишкоподібна залоза, гіпоталамус, Душа, черепний покажчик.
Література:
[1] Нових А. «АллатРа», К.: АллатРа, 2013 р., http://books.allatra.org/ru/kniga-allatra
[2] Нових А. «Птахи і камінь», К.: ЛОТОС, 2011 р., http://books.allatra.org/ru/kniga-prici-i-kamen
Джерело: https://allatra-science.org/publication/osobennosti-stroenija-cherepa
