Мінлива «сталість» фізичних «констант»

«Поки діє сила Аллата, розпад однієї матерії, енергії призводить до створення іншої форми матерії, енергії. Це лише перехід з одного стану в інший. Або точніше сказати, мінлива сталість Аллата» (Анастасія Нових «Сенсей-IV»)

Сучасна наука спирається на низку фундаментальних констант, які, на думку сучасних учених, відіграють величезну роль у науково-дослідних роботах і технічному прогресі. Але що насправді відображають ці величини і наскільки вони сталі в часі? Проведемо в цій статті аналіз характеру мінливості фізичних фундаментальних констант.

Розглянемо таке поняття, як фундаментальна фізична стала – це розмірна або безрозмірна стала, що входить до рівняння, яке описує фундаментальний закон природи або властивості матерії. Відомо, що фундаментальні фізичні сталі застосовуються в теоретичних моделях явищ, що спостерігаються, у вигляді універсальних коефіцієнтів, що входять до математичних виразів. У науковому світі поширене помилкове припущення про те, що фундаментальні сталі взагалі не залежать від жодних зовнішніх параметрів і не змінюються з часом.

Дослідження фундаментальних констант є інструментом порівняння теоретичних і практичних експериментів. У свою чергу, теоретичний опис реальних фізичних явищ має суто наближений характер. Необхідно також враховувати той факт, що деякі фундаментальні константи є функціями інших фундаментальних констант. Наприклад, «з математичної точки зору одиниця довжини – це похідна одиниця, а основними є одиниці часу (цезієві годинники) і швидкості (в термінах швидкості світла у вакуумі)». Однак одиницю швидкості не можна вважати основною, оскільки неможливо реалізувати еталон цієї одиниці [1].

Ще цікавішим і делікатнішим питанням є сама методика визначення фундаментальних констант. Адже вимірювання передбачають використання електромеханічних та інших засобів, які, у свою чергу, реєструють силу струму, напругу тощо. Згідно з думкою Каршенбойма С. Г.: «ампер – це не визначення одиниці, придатне для відтворення, а визначення значення магнітної сталої , яке можна використовувати для відтворення різних одиниць найрізноманітнішими способами». Деякі ж фундаментальні константи (Джозефсона; фон Клітцинга; Рідберга і стала тонкої структури) взагалі використовуються двояко:

$K_j=\frac{2e}{h},$

$R_K=\frac{h}{e^2},$

$R_{\infty }=\frac{{\alpha }^2{m}_{e}c}{2h},$

$\alpha =\frac{e^2}{4\pi {\epsilon }_0\hslash c},$

У наведених вище формулах фундаментальних сталих присутній «елементарний заряд , який приймається рівним заряду позитрона або протона. Строго кажучи, нині для рівності їхніх зарядів немає жодних теоретичних аргументів, підкріплених експериментом. Ця рівність знаходить пояснення в рамках різних теорій, що обʼєднують сильні, слабкі й електромагнітні взаємодії, однак поки що вони не мають жодного експериментального підтвердження» [1].

Наведений вище приклад свідчить про те, що в сучасних уявленнях учених відсутнє повне розуміння принципу формування заряду в протоні та електроні (або позитроні). У доповіді «СПОКОНВІЧНА ФІЗИКА АЛЛАТРА» (стор. 91) є згадка щодо зовнішнього заряду електрона та його внутрішнього потенціалу [2]:

«…Різниця між внутрішнім потенціалом і зовнішнім зарядом і створює такі орбіталі. Якість внутрішньої енергії (потенціалу) характеризує матеріальний обʼєкт. Тобто, говорячи мовою сучасної науки, такі електронні оболонки (орбіталі) атомів залежно від кількості та положення на них електронів визначають електричні, оптичні, магнітні, хімічні властивості атомів і молекул, а також більшість властивостей твердих тіл».

Розглянемо одну з найважливіших фундаментальних констант – гравітаційну сталу. Згідно із сучасними уявленнями гравітаційна стала (стала Ньютона) — константа, яка входить до закону всесвітнього тяжіння Ньютона:

$F=G\frac{m_1{m}_2}{r^2},$

де F – це передбачувана сила гравітаційного притягання між двома матеріальними точками з масами m1 і m2, що перебувають на відстані r одна від одної.

Рис. 1. Передбачувана сила гравітаційного притягання між двома матеріальними точками

Помилково вважається, що вона не залежить ні від властивостей тіл, що притягуються, ні від навколишніх умов, а характеризує лише інтенсивність самої сили гравітації. Річ у тім, що значення цієї сталої визначено набагато менш точно, ніж інші сталі, і результати експериментів щодо її уточнення продовжують розрізнятися, оскільки це повʼязано з експериментальними труднощами вимірювання малих сил з урахуванням великої кількості зовнішніх чинників (рис. 2).

Рис. 2. Варіації значення гравітаційної сталої [3], http://www.nature.com/nature/journal/v510/n7506/full/nature13433.html

Також необхідно зазначити, що при виявленні розбіжностей в експериментальних результатах між різними науковими дослідницькими групами виникає питання спільної обробки та узгодження констант між собою. І ця проблема виявляється переважно в пошуку й оцінці систематичних ефектів впливу, а не в методиці статистичної обробки даних. Тому проста компіляція результатів і їх спільна обробка за методом найменших квадратів є менш адекватною, ніж узгодження констант із критичним розглядом вихідних даних [1].

У чому ж причина таких великих варіацій цієї константи? Уже були перелічені деякі чинники: вплив зовнішніх умов, систематичних помилок. Але є ще один цікавий момент, який не враховується офіційною наукою.

Річ у тім, що всі експерименти проводяться в умовах Землі, яка за 1 секунду переміщується із середньою швидкістю 29,765 км/с за певною спіралеподібною траєкторією навколо Сонця, також сама Сонячна система переміщується з передбачуваною швидкістю 220 км/с навколо центра галактики Чумацький Шлях. Також необхідно згадати безперервне розширення Всесвіту, яке згідно із сучасними уявленнями становить приблизно 70 км/с. Кожен читач може уявити, наскільки масштабне пересування всієї цієї матерії планети Земля в космічному просторі щодня.

Оскільки всі матеріальні обʼєкти складаються з фантомних частинок По, які формують елементарні частинки (протони, нейтрони, електрони тощо) і переміщуються в стаціонарній езоосмічній решітці, то на шляху руху нашої планети формуються різні стани септонних полів (відбуваються зміни гравітаційних, магнітних полів тощо), і це зумовлює зміну всіх інших характеристик матеріальних тіл та їхніх проявів у масштабах макросвіту. Змінюються умови − змінюються й результати.

Річ у тім, що офіційна наука лише підходить до необхідності розуміння суті гравітаційної взаємодії. У книзі Анастасії Нових «Езоосмос» є згадка про гравітацію:

«Найцікавіше, що в сучасній фізиці гравітаційні взаємодії вважаються найслабшими з діючих сил. Мається на увазі гравітаційна взаємодія матеріальних тіл, наприклад, цеглин на дорозі або планет у космосі. Увесь гумор тут полягає в тому, що попри масу різних теорій, ніхто так і не зрозумів, що насправді являє собою гравітація. Щоправда, треба віддати належне, суто теоретично обчислили, що гравітація складається з частинок, навіть назву їм вигадали — гравітон. Але що це за гравітон, ніхто поняття не має. І це попри те, що в історії людства не лише згадується цей самий гравітон, а й досить докладно розписуються його фізичні характеристики. Адже гравітон не що інше, як частинка По. З цих самих частинок складається, як я вже казав, увесь Всесвіт».

«Але насправді електрон складається з 13 частинок По або гравітонів. Оскільки гравітон суто гіпотетична частинка й експериментально не доведена, але теоретично обчислена, і найбільш підходяща для позначення частинки По, то суто гіпотетично можна з упевненістю стверджувати, що з усіх «фундаментальних» частинок істинно такою є лише гравітон. Решта складаються з 3-5-7-12-33-70 і так далі частинок По. Причому багато «фундаментальних» частинок, що складаються з однакового числа частинок По, але мають різні форми й знаки заряду, відповідно відіграють і різні ролі в цьому театрі матерії. Прикладом тому слугує той самий електрон і позитрон. Що в одному 13 частинок По, що в іншому, що один має спіральну форму, що інший. Різниця лише в тому, що один має негативний зовнішній заряд, «ліву» спіраль і позитивний внутрішній потенціал, а інший усе те саме, тільки навпаки − позитивний зовнішній заряд, «праву спіраль» і негативний внутрішній потенціал» [5].

Окрім усього іншого, до математичної формули закону тяжіння входять маси двох точкових обʼєктів. Людству ще лише належить переглянути наукові аспекти поняття маси, оскільки «маса матерії — це лише інформація про взаємодію однієї матерії з іншою в певних умовах. Як я вже казав, упорядкована інформація створює матерію, задає їй властивості, у тому числі й масу». Також «обʼєм, щільність та інші характеристики видимої, тобто звичної для людей матерії в усьому її розмаїтті (включаючи й так звані нині «елементарні» частинки) змінюються вже в пʼятому вимірі. Але маса залишається незмінною, оскільки є частиною загальної інформації про «життя» цієї матерії до шостого виміру включно» (книга «АллатРа» стор. 42) [4].

Єгор Риков

Ключові слова: фундаментальна константа, гравітаційна стала, гравітон, фантомна частинка По, електрон, позитрон, езоосмос, СПОКОНВІЧНА ФІЗИКА АЛЛАТРА.

Література:

[1] – Каршенбойм С. Г. Фундаментальні фізичні константи: роль у фізиці та метрології та рекомендовані значення // УФН, 175, № 3, с. 271-298 (2005) (pdf).

[2] – Доповідь «СПОКОНВІЧНА ФІЗИКА АЛЛАТРА» міжнародної групи вчених Міжнародного громадського руху «АЛЛАТРА» за ред. Анастасії Нових, 2015 р. http://allatra-science.org/publication/iskonnaja-fizika-allatra;

[3] - G. Rosi, F. Sorrentino, L. Cacciapuoti, M. Prevedelli & G. M. Tino, Precision measurement of the Newtonian gravitational constant using cold atoms, Nature 510, 518–521 (26 June 2014) http://www.nature.com/nature/journal/v510/n7506/full/nature13433.html;

[4] – Нових А. «АллатРа», К.: АллатРа, 2013 р. http://schambala.com.ua/book/allatra.

[5] – Нових А. «Езоосмос», К.: ЛОТОС, 2013. – 312 с. http://schambala.com.ua/book/ezoosmos

Джерело: https://allatra-science.org/publication/izmenchivoe-postojanstvo-fizicheskih-konstant